Займаючись професійним плаванням понад 20 років, я чітко розумію, чому плисти в басейні легше, ніж у відкритій воді.
Від початку вода — неприродне середовище для людини.
Потрапляючи в неї, ми починаємо витрачати енергію на зігрівання, на утримання тіла у воді, а наш мозок обробляє величезну кількість інформації від довкілля, щоб адаптувати роботу м'язів і раціонально розподілити зусилля.
Його завдання — зробити все максимально ощадливо, не витратити зайвих ресурсів і найголовніше — зберегти собі життя.
Саме тому, виходячи з моря чи водойми, ми почуваємося більш виснаженими, ніж після тренування в басейні.
Хвиля, вітер, течія, погана оглядовість, важко тримати орієнтир рівно, сотні людей поруч...
А ще додайте сюди неідеальну техніку, погану плавучість і готовність спортсмена, для якого пропливти в ідеальному басейні 2 км — це виклик.
Тепер ви розумієте, чому аматори бояться найбільше саме першого етапу в триатлоні?
Організатори Ironman дуже клієнтоорієнтовані, і недарма дистанція в повному триатлоні досить коротка порівняно з вело та бігом; так само вони дуже лояльні до використання гідрокостюмів, що є реальною допомогою для всіх учасників.
Усе зроблено задля популяризації триатлону.
Будучи МС із плавання, я згадую свій перший старт у триатлоні у відкритій воді...
Це був сором.
Я випливла за дівчатами, які програвали мені в басейні на дистанції 800 м кролем — цілу хвилину!!!
Я не вміла плисти "в ногах", мені завжди здавалося, що пливу чітко на буй, а ногами працювала так, ніби пливу 100 м у басейні зі старту.
Із кожним наступним стартом приходив досвід.
Зникав страх поборотися за ноги того, хто пливе попереду, з'явилося правильне розуміння, через скільки гребків треба підняти голову і що краще зробити це на гребені хвилі, а не внизу, що іноді варто відпустити свій «паровоз», якщо він пливе явно не туди, і ніколи не треба покладатися на того, хто пливе попереду.
На кожному етапі дистанції були свої тонкощі та нюанси.
Річка, озеро, море, океан — усюди своє підводне каміння.
Десь більше, десь менше.
Але до них треба бути готовим.
Із хорошого — достатньо один раз отримати той самий досвід, щоб стало значно краще.
Якщо ви зовсім новачок у триатлоні, я вкрай раджу спробувати відкриту воду до старту.
Ідеально зробити цикл тренувань у відкритій водоймі, але оскільки не всі мають таку можливість, а часом чистота тих водойм небезпечна, спробуйте пропливти на змагальній дистанції хоча б 1 км за кілька днів до старту.
Нікуди не поспішаючи й слухаючи свої відчуття.
Зупинятися, піднімати голову, обирати орієнтир.
Обрати для себе, як краще плисти в разі втоми, паніки чи збитого дихання.
На спині чи брасом?
Як вам легше?
Промацати дистанцію.
У жодному разі не боротися з водою.
Вона завжди у виграші.
Якщо ви вже стартували й хочете покращити результат, то сміливо ставайте у хвилю старту з коридором часу трохи вищим за ваш очікуваний.
Спробуйте знайти свої «ноги» й не забувайте контролювати буй.
Будьте готові до швидкого початку, але намагайтеся не закиснювати ноги з перших метрів, а наприкінці все ж увімкніть їх для швидшої перебудови кровопостачання тіла з горизонтального положення у вертикальне.
Частково це можна відпрацювати й у басейні, усе залежить від вашого тренера, бажання та умов тренування.
Моя плавальна підготовка складалася на 95% із тренувань у басейні та 5% плавання в річці, і то в ті моменти, коли басейн був просто зачинений.
У відкритій воді було дуже складно «втримати» результат для стартового сезону, але я кажу про змагальну швидкість у середньому 1.20 на сто метрів у відкритій воді.
Також були високими ризики застудитися чи підхопити якусь інфекцію...
Тому треба завжди оцінювати ризики.
Не бійтеся експериментувати, і що важчі умови тренування — то легше вам буде на старті.
Удачі та легкої води ✌️😉